Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безупинно іде.
Лиш пам’ять усе пам’ятає.
(Олена Матушек)
«26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою».Ось уже 35 років дзвони Чорнобиля стукають в наші серця.. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Біль не вщухає, тривога не покидає людей. Ще довго ми будемо відчувати на собі наслідки трагедії , ще довго чутимемо її дзвони.Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших співвітчизників. Та з роками притупляється гострота пережитого. Приходять нові покоління, які дедалі менше знають про цю страшну катастрофу. Тим ціннішими є свідчення безпосередніх учасників подій.До цієї дати 26 квітня у нашому ліцеї у зв’язку із дистанційним навчанням був проведений онлайн урок – реквієм на тему «Чорнобильські дзвони» на якому ми згадали тих, хто віддав своє життя, здоров’я, ліквідуючи наслідки трагедії на четвертому енергоблоці ЧАЕС.
